Хмельницької
обласної державної адміністрації
Хмельницьке
територіальне відділення малої академії наук
Хмельницька
районна філія
Відділення:
Обдарованість
Секція: Я і Україна
ЧИСТА ПЛАНЕТА ЧИ ВЕЛИКИЙ СМІТНИК?
Виконала:
Коваль Аліна Сергіївна,
учениця 4 класу
Олешинської загальноосвітньої
школи І-ІІ ступенів
Науковий керівник:
Козлюк Олена Григорівна,
вчитель початкових класів
Олешинської загальноосвітньої
школи І-ІІ ступенів
2014
Відділення:
Обдарованість
Секція: Я і Україна
«Чиста планета чи великий смітник»
Коваль Аліна
Сергіївна, учениця 4 класу
Олешинської
загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
Хмельницька районна
філія
Науковий керівник:
Козлюк Олена Григорівна, вчитель початкових класів
Тези
Щодня ми озираємось і бачимо навколо
себе дерева, траву, квіти, птахів, комах, тварин. Це все природа. Людина —
частина її. Але у людини є можливість змінювати природу. Кожна зміна
позначається на навколишньому середовищі. Змінювати природу людина повинна
обережно, бо окремі дії можуть завдавати шкоди і навіть призвести до загибелі.
Мета – привернути увагу до актуальної екологічної проблеми сучасності –
засміченості; та охарактеризувати
основні шляхи подолання цієї проблеми.
Завдання:
1) з’ясувати, що необхідно знати про сміття сучасній людині;
2) проаналізувати методи боротьби з відходами;
3) довести, що навіть діти можуть брати активну участь у
порятунку планети.
Відхо́ди (сміття) –
будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не
мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається позбутися шляхом видалення (ст. 1
Закону про Відходи).
У середньому кожна сім'я щодня викидає
понад 5 кілограмів сміття. Щороку
кожен українець викидає близько 14 тонн сміття.
У загальному обсязі відходів міститься 17% паперу, 38% харчових відходів, 6 % деревини, 9% текстилю, 4 % металів, 6 % скла, 20% полімерних відходів та інших речовин.
Найпоширеніший досі спосіб боротьби з
відходами у містах – вивезення їх у звалища – не розв'язує проблеми, апогіршує
її. Смітники – стають потужним джерелом забруднення. Розкладаючись, відходи
отруюють повітря, грунт, підземні води. Нерідко звалища горять, викидаючи у
повітря отрутний дим.
Саме тому "героями дня"
стають ефективні, безвідходні, а головне - екологічно чисті технології
промислової переробки сміття. Найпоширеніші з них – термічні. Сміття
йде у вогонь. А місто отримує електрику, спалюючи не газ, нафту, а відходи.
Котельні виробляють тепло для обігріву помешкань і будівель. Обладнання очищує
викиди. Після спалювання залишається 20% шлаку, який використовують замість
гравію (2%), а решта йде наудобрення, збагачення ґрунтів.
Спорудити що-небудь
неймовірне зі сміття, щоб здивувати всіх – прекрасний спосіб боротьби за
чистоту навколишнього середовища. Дати
друге життя відпрацьованим матеріалами: поліетиленовим пакетам, кришкам
від пляшок та упаковкам за допомогою фарб, клею і яскравої фантазії,
трансформувавши старі речі в незвичайні витвори сучасного мистецтва. У
таких роботах ми не тільки демонструємо красу повсякденного, але й закликаємо
задуматися про те, що Земля – це наш спільний дім, що вимагає дбайливого
ставлення.
Проведене
дослідження засвідчило низький рівень культури утилізації відходів українців.
Ця проблема заслуговує на увагу дослідників, особливо екологів. Тільки
спільними зусиллями можна змінити на краще екологічний стан планети, але для
цього кожен повинен почати з себе. Неприємно визнавати, але: або ми
«зазирнемо у смітник» сьогодні і навчимось правильно поводитись із сміттям, або
житимемо у ньому завтра.
Будьмо Людьми, щоб наша матінка Земля
могла пишатися своїми дітьми, а не боротися проти них!
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Людина –
частина живої природи
РОЗДІЛ 2. Що повинна знати про проблему сміття сучасна
людина
РОЗДІЛ 3. Методи боротьби зі сміттям
3.1. Сміттєзвалища –
потужне джерело забруднення планети
3.2.
Сміттєспалювальні
заводи та екологічно чисті технології промислової переробки сміття
3.3.
«Друге життя» для
сміття
РОЗДІЛ 4. Батарея – популярне джерело живлення і екологічна бомба
нашого часу
4.1. Суть
поняття та види батарей
4.2. Проблема утилізації малих
джерел живлення
4.3. Акція «Принось батарейки – рятуй життя!»
ВИСНОВКИ
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Добрим світ
створив Творець,
Сонце –
спільний наш отець,
А Земля,
звичайно, – мати,
Треба Землю
зберігати!
Сьогодні ці
рядки звучать для кожного з нас як заклик, як наказ і нинішнім
поколінням, і майбутнім, і всьому людству. Поняття Земля для всіх нас
нерозривно пов'язане з її природою. Туманний ранок і осінній день, гречане поле
і літній степ, солов'їний гай і вишневий садок, озера і океани, пустелі і
джунглі — усе це зливається в єдиний образ Землі — наш спільний дім.
Ми багато і часто говоримо про красу довкілля. Нас
справді вражають своєю безмежністю й величчю неозорі простори Землі, гори, що
ніби вросли у блакить неба, казкові ліси. Все це сприймається нами як належне:
як повітря, як сонце. Ми навіть не припускаємо думки, що раптом все це може
зникнути, стати отруєним для всього живого...
Моє знайомство з тепер уже рідним селом Олешин
почалося з різкого смороду, який долинав крізь відчинене вікно автомобіля. А
згодом я помітила височенну гору сміття, що нависала над лісом. Ця картина до
болю вразила мене. Тому свою наукову роботу я присвятила дослідженню методів боротьби із сміттям,
пошуку найраціональніших з них.
Було
б неправдою говорити, що проблема сміття нова. Відколи існує людина, відтоді на
землі присутні й продукти її життєдіяльності, зокрема і сміття. Але сьогодні ця
проблема постала особливо гостро.
Що оточує нас з усіх боків? Сміття. Воно в нас під
ногами. Сміття переповнює шанці. Сміття в деревах і кущах, біля води, сміття
під вікнами будинків… В смітті граються
діти. Перші їх ляльки, як тільки вони виходять на вулицю – пусті пластикові і
скляні пляшки, пластикові пакети всіх кольорів веселки, картонні і пінопластові
відходи упаковок. Скоро сміття поглине нас, нашу цивілізацію.
Ефективне вирішення екологічних проблем пов’язаних із зменшенням
негативного впливу відходів на довкілля та здоров’я людей можливе на основі
послідовного дотримання Законів України «Про охорону навколишнього природнього
середовища», «Про відходи» та інших документів.
Але це не вирішує проблему до кінця. Тому сьогодні залишається актуальним
питання пошуку найефективніших методів боротьби зі сміттям.
Моя
робота складається з вступу, 4 розділів, висновків і списку використаних
джерел.
Об’єкт дослідження: екологічні проблеми сучасності.
Предмет
дослідження – методи боротьби із відходами.
Мета – привернути увагу до актуальної екологічної проблеми сучасності –
засміченості; знайти шляхи подолання
проблеми.
Завдання:
1)
з’ясувати, що
необхідно знати про сміття сучасній людині;
2)
проаналізувати
методи боротьби з відходами;
3)
довести, що навіть
діти можуть брати активну участь у порятунку планети.
Методи
дослідження: аналіз, синтез, порівняння,
ранжування, класифікація.
РОЗДІЛ 1
ЛЮДИНА – ЧАСТИНА ЖИВОЇ ПРИРОДИ
«…Земля не
належить нам.
Це ми належимо
Землі…»
(Вождь
індіанців, 1854р.)
Щодня ми озираємось і бачимо навколо себе дерева, траву, квіти, птахів,
комах, тварин. Це все природа. Людина — частина її. Але у людини є можливість
змінювати природу. Кожна зміна позначається на навколишньому середовищі.
Змінювати природу людина повинна обережно, бо окремі дії можуть завдавати шкоди
і навіть призвести до загибелі. Від людини залежить, чи збереже вона природу,
чи зруйнує. Нам подобається чисте повітря, прозора вода в річках, зелена трава
на лугах, могутні дерева в лісах. Це життя. І наш обов'язок — зберегти його.
Без природи людина загине. Збереження природи — це збереження людини [12]. Адже, як писав французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері «Усі ми
пасажири одного корабля, що називається Земля».
Сьогодні люди об'єднуються у товариства, метою яких є охорона природи.
Навколишнє середовище потребує нашого захисту. Забруднення річок і озер,
загибель лісів, знищення цілих видів рослин і тварин — справа рук людини. Проте
тільки людина може врятувати природу. І дорослі, і діти повинні об'єднати свої
зусилля у справі захисту довкілля.
Кожен школяр може посадити дерево і нагодувати птахів. Ми повинні обережно
поводити себе на лісових галявинах та берегах річок, не залишаючи після себе
сміття. Якщо так робитиме хоча б кожен школяр, то й це буде вагомий внесок у
дорослу справу збереження природи.
Історик Лев Гумільов зауважував, що
збіднення, руйнування природи внаслідок діяльності людини слід розглядати як
«злочин щодо нащадків, яким доведеться перебувати на збіднілій планеті» [12].
Найсумнішим висновком, нещодавно
зробленим вченими, є те, що Земля як планета, як довкілля не вічна. Вона не
встигає загоювати рани, завдані людською діяльністю, особливо внаслідок
розвитку техніки і виробництва.
Отже, для того щоб Земля не загинула,
слід кардинально змінити ставлення людини до природи.
РОЗДІЛ 2
ЩО ПОВИННА ЗНАТИ ПРО ПРОБЛЕМУ СМІТТЯ СУЧАСНА
ЛЮДИНА
"Чисто не там, де часто прибирають,
чисто там, де не смітять!"
Відхо́ди (сміття) –
будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не
мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається позбутися шляхом видалення [6, ст.
1].
Класифікувати відходи можна за такими ознаками:
·
за галузями промисловості (відходи паливної,
металургійної, хімічної та інших галузей);
·
за конкретними виробництвами (відходи сіркокислотного,
содового, фосфорокислотного та інших виробництв);
·
за агрегатним станом (тверді, рідкі, газоподібні);
·
за горінням (горючі та негорючі);
·
за методами переробки;
·
за можливостями переробки (вторинні матеріальні ресурси
(ВМР), що переробляються або плануються надалі перероблятися, і відходи, що на
даному етапі розвитку економіки переробляти недоцільно);
·
за рівнем небезпеки (промислові відходи поділяються на
чотири класи небезпеки).
Класи небезпеки відходів:
·
Перший —
надзвичайно небезпечні
·
Другий —
високонебезпечні
·
Третій —
помірнонебезпечні
·
Четвертий — малонебезпечні
Клас небезпеки відходів встановлюється залежно від вмісту
в них високотоксичних речовин розрахунковим методом або згідно з переліком
відходів, наведених у Державному класифікаторі відходів [ 4].
Накопичення
відходів значною мірою залежить від погодних умов, пори року, ступеня благоустрою житлових будинків, рівня життя населення тощо. У загальному обсязі відходів міститься:
Рис.
2.1. Склад сучасних відходів
Якось
в одній з телепередач про сліди перебування первісних людей було показано купу
сміття завдовжки кілька десятків метрів, заввишки 2-3 і завширшки кілька
метрів. Вона складалася з черепашок молюсків, які люди колись видобували у
сусідній водоймі і з'їдали, викидаючи рештки через плече. Так потроху і
набралося близько тисячі тонн... А що, як не сміття, залишене попередніми
поколіннями, є одним з головних об'єктів підвищеної цікавості археологів.
Якщо
сучасним археологам доводиться сутужне, бо слідів минулого не так і багато, то
їхнім послідовникам, мабуть, буде набагато легше. Придивіться до типового
збірника твердого міського сміття. Тут накопичуються не тисячі, а мільйони
кубічних метрів найрізноманітніших речей, які потрапляють туди не тільки з
квартир, а й з підприємств міста.
У середньому кожна сім'я щодня викидає
понад 5 кілограмів сміття! Щороку
кожен українець викидає близько 14 тонн сміття. Загальна площа сміттєзвалищ по
Україні вже сягнула розмірів держави Люксембург.
РОЗДІЛ 3
МЕТОДИ
БОРОТЬБИ ЗІ СМІТТЯМ
Одна із найбільш гострих проблем в наших містах – це збирання, сортування сміття
та заготівля і постачання переробним підприємствам з нього вторинної сировини.
Сучасне сміття це переважно пластикова тара, використані
поліетиленові пакети та відходи пінопластових упаковок. Все те, що сучасна
промисловість не переробляє, або якщо і переробляє, то з неохотою і без
старань.
Папір, картон в смітті – знайти важко, бо він іде на
вторинну переробку і його відразу вилучають ті що живуть за рахунок здачі
вторинної сировини. В моєму регіоні це цигани і бомжі. Дякуючи їм ми маємо
трохи менше сміття навколо себе. В смітті мало і склотари, бо ціла склотара, а
в деяких місцях і її бій – також ідуть на переробку.
Якщо біля багатоповерхівок в смітті можна побачити і
уламки деревини, опале листя, то біля приватних будівель їх немає, бо йдуть
вони на спалення в печах, а опале листя йде в компостні ями для виготовлення
добрив для присадибних ділянок і квітників та саду.
Не викидається в сміття власниками приватних будівель і
відходи при приготуванні їжі. Вони також йдуть в компостні ями для приготування
добрив.
Таким чином, в приватному секторі, де є присадибна
ділянка, в сміття йдуть тільки пластикова тара і використані поліетиленові
пакети. І це є на сьогоднішній день найбільш сміттєутворюючі залишки діяльності
людини.
Чи можна з цим боротися? Так існує декілька методів
боротьби зі сміттям.
Рис. 3.1. Основні методи боротьби зі сміттям
3.1.Сміттєзвалища
– потужне джерело забруднення планети
Найпоширеніший досі спосіб боротьби з
відходами у містах – вивезення їх у звалища – не розв'язує проблеми, а,
відверто кажучи, погіршує її. Смітники – це епідеміологічна небезпека, вони
неминуче стають потужним джерелом забруднення.
Відбувається це тому, що анаэробное (без
доступу повітря) розкладання органічних відходів супроводжується виділенням
вибухонебезпечного біогазу, який може загрожувати людині, шкідливо впливає на
рослинність, отруює воду і повітря. Більше того, головний компонент біогазу –
метан – визнаний одним з винуватців виникнення парникового ефекту, руйнації озонового
шару атмосфери та інших бід глобального характеру. У цілому з відходів у
довкілля потрапляє понад сто токсичних речовин.
Нерідко звалища горять, викидаючи у
повітря отрутний дим.
Під полігони для сміття десятки років
відчужуються величезні території, їх, безумовно, можна було б використати з
більшою користю. І, нарешті, щоб облаштувати полігон й утримувати його на рівні
сучасних екологічних вимог, потрібні кошти.
Дуже дорого обходиться рекультивація
закритих (не діючих) полігонів. Це ціле пасмо заходів, завдання яких – зупинити
шкідливий вплив звалищ на довкілля, зокрема на грунт, і підземні води.
Значні й транспортні витрати при
перевезенні відходів, оскільки звалища, зазвичай, розташовуються далеко від
міста.
Ще з 1956 року сміття з Хмельницького скидають на
полігоні під Олешином. За цей час жителі міста накопичили понад три з половиною
мільйона тонн твердих побутових відходів. Сміттєзвалище уже займає близько
п'яти гектарів, а висота досягає 35 метрів — це більше, ніж будинок у 10
поверхів. Якщо ж стан справ не зміниться, то Олешинського полігону вистачить
лише на десять років [9]. А що далі?
3.2. Сміттєспалювальні заводи та екологічно чисті технології промислової переробки сміття
На міських звалищах щорічно
нагромаджуються сотні тисяч тонн побутових відходів. Розкладаючись, вони
отруюють повітря, грунт, підземні води та перетворюються, в такий спосіб, на
серйозну небезпеку для довкілля та людини. Саме тому "героями дня"
стають ефективні, безвідходні, а головне - екологічно чисті технології
промислової переробки сміття. Найефективніші з них, на думку екологів, –
термічні. Цей метод змогу майже 10 раз знизити обсяг відходів, вивезених на
звалища, причому залишок після згорання не містить органічних речовин, що
викликають гниття, самовільне загоряння і небезпеку епідемій.
Сміттєспалювальні заводи, здатні
знешкодити побутові відходи і водночас зробити теплову і електричну енергію. У
цьому особливу увагу приваблює концепція "енергетичного балансу: отримана
енергія повинна покривати енергетичні видатки на саму переробку сміття. Тому
"вибір технології найчастіше визначається балансом виробленої і споживаної
енергії. Фахівці вважають, що у найближчим часом спалювання з виробленням електричної
й теплової енергії буде основним способом переробки відходів.
У цій сфері першими домагаються успіхів
країни, де гостро відчувається "дефіцит території" та обмеження на
поховання певних видів відходів. Ще 1990 року у Японії спалювалося 74%
відходів, у Швейцарії - 77%, у Данії - 54% [2].
В
Україні є два сміттєспалювальні заводи: київський завод "Енергія" та
дніпропетровський завод, що належить підприємству з красномовною назвою
"Екологія України", який зараз не працює.
Це
два майже ідентичні заводи, які були збудовані у 1988 році чеською фірмою
"Дукла" з проектним терміном експлуатації 25 років. Сьогодні 2013
рік, тобто термін їх експлуатації закінчується у цьому році. Ці заводи за
показниками екологічності сьогодні не витримують жодної критики.
В
рамках проекту «Чисте місто» в найближчі 2-3 роки планується побудувати перші
десять екологічних комплексів із переробки сміття у Хмельницькому, Києві,
Вінниці,Дніпропетровську, Кіровограді, Полтаві, Сумах, Тернополі, Харкові,
Чернівцях.
Збудувати
перший у Хмельницькій області та один з найсучасніших сміттєпереробних комплексів
у Європі взялося товариство з обмеженою відповідальністю «Фрістайл ЛТД».
Сміттєпереробний завод, до якого звозитимуть сміття з міста Хмельницького,
розпочнуть будувати навесні 2014року неподалік Олешина Хмельницького району.
Його мета – перехід на європейську систему перероблення побутових відходів та
розв’язання критичної проблеми забруднення довкілля. На рік тут планують
переробляти 150 тисяч тонн відходів: пластик, деревину, шини, харчові відходи,
електроприлади тощо. Завод працюватиме у три зміни цілодобово і впроваджуватиме
технології закритого типу, тобто в атмосферу чи у землю викидів не буде, ніякі
хімічні процеси не відбуватимуться, нічого не спалюватимуть
[10].
3 .3.
Друге життя для сміття
Спорудити що-небудь
неймовірне зі сміття, щоб здивувати всіх – прекрасний спосіб боротьби за
чистоту навколишнього середовища. Дати
друге життя відпрацьованим матеріалами: поліетиленовим пакетам, кришкам
від пляшок та упаковкам за допомогою фарб, клею і яскравої фантазії,
трансформувавши старі речі в незвичайні витвори сучасного мистецтва. У
таких роботах ми не тільки демонструємо красу повсякденного, але й закликаємо
задуматися про те, що Земля – це наш спільний дім, що вимагає дбайливого
ставлення.
Тільки спільними зусиллями можна
змінити на краще екологічний стан планети, але для цього кожен повинен почати з
себе. І один із шляхів до цього – новий погляд на відпрацьовані матеріали,
адже часто сміття – це прекрасна сировина для корисних перетворень і творчих
фантазій. (Додаток А )
Але
проаналізувавши усі ці методи, ми дійшли висновку, що кожен з них має свої
плюси і мінуси. Вони не вирішують екологічних проблем до кінця, тому потребують
подальшого вдосконалення.
Таблиця 3.1
Аналіз
основних методів знешкодження відходів
РОЗДІЛ 4
БАТАРЕЯ – ПОПУЛЯРНЕ ДЖЕРЕЛО ЖИВЛЕННЯ і ЕКОЛОГІЧНА БОМБА НАШОГО
ЧАСУ
4.1. Суть поняття та види батарей
Батарея
– звичний для нашого життя предмет. Вона нам потрібна для фотоапаратів, пультів
від телевізора, дитячих іграшок, будильників, радіоприймачів, тощо.
Батаре́я — електричний компонент, який містить запас енергії і робить доступною її в
електричній формі для пристроїв, підключених до нього [ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ].
Термін «батарея» вперше
застосував Бенджамін Франклін
Переважно батареї складаються з певної кількості електрохімічних
комірок. Для отримання електроенергії у електрохімічних комірках використовується
різниця електродних потенціалів двох металів, занурених у електроліт. Матеріали для виготовлення обох
електродів та електроліту різноманітні. Від вибору матеріалу залежить кількість
енергії, яку може зберігати батарея певної ваги і розміру, і вихідна напруга.
Електричні батареї працюють за рахунок окислення і
відновлення молекул. Під час окислювально-відновних
реакцій (при звільненні електронів з молекул) виробляється(генерується)
електричний струм.
Батареї поділяються на дві великі категорії – первинні
батареї і вторинні батареї, в яких кожен тип має свої переваги і недоліки.
Первинні батареї необоротно
перетворюють хімічну енергію в електричну енергію. Коли початкове
постачання реагентів припиняється, в батареї не може бути легко відновлена
енергія за допомогою електричних засобів. Ці батареї є джерелами струму
одноразового використання, і після розрядки їх належить утилізувати. Тому такі батареї називаються первинними.
Найбільшого поширення серед первинних батарей набули
вугільно-цинкові і хлористо-цинкові; лужно-марганцеві (лужні), ртутні
(ртутно-цинкові); срібно-цинкові, літієві.
Рівень напруги в стандартній цинковій
батарейці становить 1,5 вольт, але з часом напруга слабшає і батарейка вже не
здатна підживлювати пристрій для його нормальної роботи. Найдешевшими є
батарейки з цинковим електролітом, який розрахований на дуже слабку і недовгу
навантаження. Ставити такі батарейки в ліхтарик буде великою помилкою — вони
навряд чи пропрацюють більше півгодини. Лужні батарейки куди краще пристосовані
до серйозних навантажень. Вони добре підходять для використання в фотоапаратах
і ліхтариках, а щоб продовжити термін їх дії можна періодично замінювати їх на
іншу пару — такий «відпочинок» дозволяє батареям цього типу заповнити невелику
частину витраченої енергії. Найдорожчими є літієві батарейки — за ціною вони
практично рівні недорогим акумуляторам, проте і термін служби у них куди
більше, ніж у лужних і цинкових батарейок.
Вторинні батареї – акумулятори– можна
заряджати зворотною подачею електричної енергії в батарею, тим самим
відновлюючи вихідний склад реагентів батареї. Таким чином, акумуляторна
батарея є і перетворювачем і хімічною
системою, яка може зберігати електричну енергію у вигляді хімічної енергії. У
батареях, що перезаряджаються, хімічні реакції можуть протікати і у зворотному
напрямку — при цьому батарея буде накопичувати електрику, а не витрачати
її. Через здатність накопичувати (акумулювати) електрику ці вироби називаються
акумуляторними батареями.
Найбільш широкого поширення серед
вторинних батарей набули: кислотні, лужні, срібно-цинкові, герметичні
нікель-кадмієві та нікель-металгідридні.
Акумулятори, безумовно, куди практичніші у
використанні. Їх можна заряджати досить велику кількість разів і при
правильному використання вони здатні прослужити довго. Багатьох відлякує ціна
на акумулятори. При покупці акумуляторів завжди варто віддавати перевагу
моделям від найкращих виробників, так як акумулятори від маловідомих компаній
часто мають дуже недовгий термін служби — в них швидко утворюються кристали, що
зменшують ефективну поверхню, і таким чином термін роботи акумулятора істотно
скорочується[ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ].
Отже, у первинних і вторинних батареях електричний
струм є наслідком хімічних процесів. Батареї першої групи, порівняно з
акумуляторами, мають більшу кількість енергії і меншу вартість. Основною перевагою акумуляторів
є можливість їхнього багаторазового використання .
Батареї бувають різних форматів, але всі відносно стандартизовані. Тим не менш, існує безліч
стандартів для позначення типів. Існують міжнародні (ISO) стандарти, американський, японський, данський, а також стандарти
виробників.
Сьогодні батареї користуються постійним попитом,
оскільки в багатьох пристроях вони використовуються як джерела живлення.
4.2. Проблема утилізації малих
джерел живлення
Сумарно
у світі використовується понад 70 млрд. батарейок на рік. Одна українська сім’я
купує їх близько 12. Батарейками користуються
сьогодні практично усі, але мало хто знає, що вона потребує особливої
утилізації після закінчення строку використання. Тому мільярди батарейок
доживають віку на сміттєзвалищі не лише Хмельницького, а й всієї країни.
Куди
викинути відпрацьовану батарейку? Чи багато людей замислюється над цим
питанням, витягаючи з пульта чи плеєра використаний елемент живлення?
На
кожній батарейці є спеціальне маркування, яке попереджає про небезпеку її
викидання разом із звичайним сміттям. Потрапляючи в навколишнє середовище, одна
пальчикова батарейка забруднює 20 м. кв. грунту або 400 л. води.
Викинувши всього дві старенькі батарейки з ліхтарика, ви зіпсуєте дві ванни, 8
відер і півтора чайника чистої води.
Використані батарейки відносять до І класу
небезпеки, оскільки вони містять (в залежності від виду) цинк, кадмій, свинець,
ртуть, марганець, літій та інші сполуки, які через воду і їжу потрапляють в організм людини. Як наслідок —
негативний вплив не тільки на довкілля, але й безпосередньо на здоров’я людини.
За словами фізика Олександра Кравченка, «ці важкі
метали накопичуються в різних органах тіла і практично не виводяться з
організму». Саме тому потрапляння використаних батарейок до сміттєвого баку є вкрай
небезпечним.
Очистка
забруднених ресурсів – справа не з дешевих. Тому набагато простіше
реалізовувати технології по переробці
батарейок для того, щоб попередити їх викид в навколишнє середовище. Очевидно, що використані елементи живлення потрібно
збирати й утилізовувати. І цей непростий процес складається з кількох етапів.
Спочатку
батарейки й акумулятори сортують на групи і, відповідно до їхніх характеристик,
обирають технологію утилізації. Потім проходить перемелювання на порошок.
Наступним етапом є сепарація, процес відділення металу: механічна або магнітна.
Залишки можна поміщати в лужне середовище й завдяки гідролізу (реакція, за якої
певна речовина обмінюється з водою) виокремлювати інші метали, марганець тощо.
На
думку еколога Володимира Борейка, цикли на основі гідролізу – одні з
найефективніших способів переробки батарейок, адже так можна дістати солі
важких металів, яких у них багато. Так, близько 95% кожної батарейки можна
використовувати як вторинну сировину. Й у цьому плані елементи живлення можуть
конкурувати навіть із природними копалинами, адже містять від 16 до 60% заліза,
до 27% кольорових металів. Після переробки з
компонентів батарейки отримують сухі розподілені хімічні елементи і сортовані
відходи з упаковки (картон і пластик) [11].
На
Заході вже давно усвідомили, що утилізація елементів живлення – економічно вигідний процес. У різних країнах Європи
переробляють від 40 до 85% батарейок.
Зокрема Німеччина, яка отримує найбільші прибутки з повторного використання
сміття в ЄС, дає «друге дихання» близько 90% використаних батарейок та
акумуляторів. Інше велике підприємство існує у Франції. Франція і Німеччина –
європейські центри, звідки після первинної обробки сировина їде – залежно від
її технологічного виду – в один із 48 спеціалізованих заводів на території ЄС
на подальшу переробку.
А
от Великобританія донедавна справлялася лише з 2% використаних батарейок. Однак
Директива ЄС зобов’язала всіх виробників елементів живлення збирати їх для
переробки, а також припинити випуск нікель-кадмієвих батарейок – найбільш
шкідливих із усіх видів.
В
Україні використані елементи живлення потрапляють не в утилізацію, а на
звичайні звалища. При цьому суспільство мало обізнане із рівнем їхньої
екологічної шкідливості. У 2005 році львівське підприємство «Аргентум» почало
ставити науковцям завдання: пошук способів переробки елементів живлення, а у
вересні 2006 року на його базі відкрився
відповідний завод. Тут процеси утилізації контролюють науковці й технологи,
ретельно вивчаючи кожен вид елементів живлення. За перші місяці своєї
діяльності підприємство перетворило у сировину півтори тонни батарейок й
акумуляторів. Завод
може справитися з усіма існуючими в Україні батарейками, щодня перероблюючи
тонну матеріалу. Крім того, львівські новатори можуть представити технологію
використання речовин із елементів живлення у фармацевтичній промисловості, чого
досі не робив ніхто. Однак з липня 2011
року завод, фактично, зупинено – немає обсягів для переробки. Аргентум приймав відпрацьовані батарейки по «нульовому
тарифу»: безоплатно, але для запуску постійної переробки не вистачає необхідної
кількості сировини. Тому сировина просто складається на майбутню переробку. Неперероблені
батарейки відсортовані і зберігаються на складі[11].
Саме
тому на сьогоднішній день більш гостро стоїть проблема не стільки утилізації
батарейок, скільки їх збору окремо від побутового сміття.
Чому ж
переважна більшість мешканців і надалі викидають відпрацьовані елементи у
звичайні контейнери для відходів, навіть усвідомлюючи всю можливу небезпеку від
використаної батарейки? Відповідь доволі проста –відсутній офіційно
впроваджений механізм збору такого роду відходів, зокрема, від населення.
4.3. Акція «Принось батарейки –
рятуй життя!»
Виконуючи вимоги Законів України «Про відходи» та
«Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» в нашій
державі з 2001 року організовано роботу з приймання особливо небезпечних
високотоксичних компонентів твердих відходів.
У
2006 році в Україні було прийнято Закон «Про хімічні джерела струму», який
наголошував на створенні належних умов для безперешкодного приймання
відпрацьованих хімічних джерел струму, що входить до обов’язків виробника цих
джерел.
8 жовтня 2013 року стартувала природоохоронна
програма «Викидай правильно!», у рамках якої вперше в Україні буде організовано
комплексну систему збору та утилізації відпрацьованих акумуляторів і батарейок. У відкритті акції взяв участь Міністр екології та
природних ресурсів України Олег ПРОСКУРЯКОВ.
Вже до
кінця року спеціальні безпечні контейнери для збору хімічних джерел струму були
встановлені в усіх магазинах МТС, у приміщеннях органів влади, вузів та
компаній-партнерів. Одночасно проводиться інформаційна кампанія, спрямована на
підвищення екологічної освіченості громадян. Програма «Викидай правильно!»
діятиме на постійній основі, і до неї може долучитися кожен бажаючий. Стати
учасником програми та встановити спеціальні контейнери для збору батарейок може
будь-яка організація.
З
огляду на це, наша Олешинська школа радо
підтримала програму «Викидай правильно», ініціювала екологічну акцію зі збору батарейок. У школі
встановлено урну для відпрацьований малих джерел струму, проводиться широка роз’яснювальна
робота серед учнів, батьків. Сортувати сміття малеча привчає і батьків. У
старшій школі розробили дизайн спеціальних контейнерів для елементів живлення.
Приносити
в навчальний заклад використані батарейки закликають усіх мешканців села
Олешин. Контейнери знаходяться в школі постійно. Кожного року підводимо
підсумки проведеної роботи. Після 1 січня вміст контейнерів підраховують
(важать) і визначають переможців. Хто назбирав найбільше батарейок, отримує
призи. Минулого року перемогу здобув 3 клас. Його учениця Кондратова Дар’я
зібрала 130 батарейок різних видів, а клас загалом здав 250 відпрацьованих
малих джерел струму. За цю роботу діти
були нагороджені цінними призами. Усе, що назбирають учні та педагоги, з
допомогою волонтерів передадуть на утилізацію львівському підприємству.
Закликаємо
усіх небайдужих – збирайте відпрацьовані батарейки та інші використані елементи
живлення окремо від побутових відходів та здавайте їх в спеціально відведених
для цього місцях.
Розраховуємо
на Вас та підтримку кожного.
Не
будьте байдужими до свого майбутнього.
ВИСНОВКИ
Проведене
дослідження засвідчило низький рівень культури утилізації відходів українців.
Ця проблема заслуговує на увагу дослідників, особливо екологів. Але кожен
повинен починати з себе.
Кожен громадянина зобов’язаний збирати сміття, сортувати його та
відправляти на переробку. Адже все, що ми
викидаємо, рано чи пізно повертається до нас у вигляді хімічних сполук у воді,
повітрі або їжі, тому треба уважніше ставитися до покупок та їх упаковки. Що в
супермаркет треба брати власний пластиковий пакет, яким можна користуватися
пару тижнів. Що краще купувати молоко в паперових пакетах, а не в пластикових
пляшках або кульках.
Ми,
діти, теж можемо долучитись до боротьби із сміттям: організовувати суботники у
школі – опале листя служить компостом, а залишки їжі використати для підгодівлі
птахів, тварин. Сміття є прекрасним матеріалом для творчості: безліч красивих і
корисних речей можна створити з непотребу.
Одним із найважливіших завдань держави сьогодні є
створення екологічно-чистих технологій
переробки та знешкодження сміття, сучасних очисних систем для стічних вод на
підприємствах, впровадження відповідних штраф за викидання сміття.
Цивілізація – це коли
населення в курсі, що відбувається зі вмістом їхнього сміттєвого бачка далі.
Неприємно визнавати, але: або ми «зазирнемо у смітник» сьогодні і навчимося
правильно поводитись зі сміттям, або житимемо в ньому завтра.
Як
писав французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері: «Усі ми пасажири одного
корабля, що називається Земля» [5]. Тому священний обов'язок усіх нас полягає у постійній турботі
про благо нашого спільного дому, про його майбутнє. Обережно, чутливо, з
любов'ю ставитися слід не лише до людини, а й до природи. Ставлення до природи
є ознакою моральності й мірилом рівня культури людини.
Будьмо Людьми, щоб наша матінка Земля могла пишатися своїми дітьми, а не
боротися проти них!
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1.
Батлук
В.А. «Основи екології»: Підручник.-К.:Знання, 2007.
2.
Безпятчук Ж. «
Гроші на смітті».
– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eco-ua.org/index.php.
3.
Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи
екологічних знань. - К.: Либідь, 2000.
4.
Державний класифікатор України.
Класифікатор
відходів ДК 005-96
5.
Джигирей
В.С. «Екологія та охорона навколишнього природнього
середовища»:Навч.посіб.-5-те вид. випр. і доп.-К.: Т-во «Знання», КОО, 2007.
6.
Закон
України «Про відходи» ВВР, 1998, № 36-37.
7.
Закон
України «Про охорону навколишнього природнього середовища» ВВР, 1991, №
41
8. Закутня Ю. Смерть батарейки. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://society.lb.ua/science/2012/12/26/183855_batareyki_pomirayut_iz_gidnistyu.html
9.
Паламарчук В.
«Десятиповерховий смітник». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://ye.ua /news/news_13633.html
10.
Панок Д. Хмельницьке сміття перероблятимуть//Газета Поділля, 14.11.2013,
С.8.
11.
Постанова Кабінету Міністрів
України від 4 березня 2004 р. N 265 «Про затвердження Програми поводження
з твердими побутовими відходами»
12.
Природознавство. Практичний
посібник учня початкової школи / уклад. Т.О.Сало, О.В.Сало. – Чепнігів: Країна
мрій, 2013. – 192с.
13.
Рагімова Н.М. Тренінгове заняття «За життя без сміття». – [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://pryroda.in.ua/ecovyhovannia/2012/10/04
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ
http://moyaosvita.com.ua/tehnologii
uk.wikipedia.org/wiki/Батарея
Немає коментарів:
Дописати коментар